| * * * |
|
Так болісно, так хоро усміхнулись, Промовили: прощайте. І пішли В порожній сум передвечірніх улиць, В прозору сутінь сизої імли. А я, німий, завмер біля порталу, Закутаний в готичну тінь століть... Й здавалося, що серце раптом стало: Так тихо вмерла та остання мить. |