ПАМ’ЯТІ КУЛІША | ||
| ||
1 Малоросам Невже ж надії всі — пропащі? Невже ж даремно одгорів, Врятований з самої пащі Нещадно хижих сих років? Чом не загас під бунту бубни, Під трубний галас голосів, Коли історія свій згубний, Кривавий засівала сів? Чому зоставсь з тобою, хохле, Безславно тліти на межі Та чути тільки сморід здохлий Твоєї мертвої душі? Та тільки проклинать, та плакать, Та пружить зламане крило, Що здохле вже здола балакать, Є переконаним хахлом, Що вже носить краватку вміє І слинить Маркса вже... А ти, Малоросійський Єреміє, Ще блимай відблиском мети! Довершуй непотрібні вірші, Віршуй вогнем останніх сліз, Віршуй!.. Бо вже не буде гірше — Ні там, ні тут: здихає скрізь. 2 Чим чорніш, чим кривавіш регоче В моїм лютім безсиллі душа, Тим простіш, тим страшніш мені в очі Насувається шлях Куліша. Він зміїться, протоптаний мукою, Одкриває самотні сліди, Він отруйно сичить гадюкою: — Хочеш? — виведу. Стань — і йди. ...І даремно профіль Орлика Схиляється наді мною, І ввижаються ржаві когорти, І стискається корчами горло... — Дням не розквітнуть — весною, Не бути юним і гордим. |
||