| * * * |
|
Одинокий сиджу над рікою, Одинокий з думками, з журбою. Вечоріє. За горами гасне, Як небесна ватра, сонце ясне. Від лісів холодний вітер віє, Шуварі гне і квітки леліє. Над селом, між горами, в долині Висять мряки легкі сіро-сині. З коминів до неба дим снується – Образ меркне, дійсність наче сниться. Лиш ріка заодно грає, грає, Щось в ній буриться, щось в ній зітхає. «Гей, ріко! Однакі наші щуми: В тобі хвилі грають, в мені – думи. Берег взяв тебе в свої окови, А мене – життя важкі умови. В нас обох і броди, і безодні, І обоє спинитись не годні. Лиш ідемо крізь гори і бори У невідоме нам Чорне море». |
| 1905 |