Від упорядника | Новини | Зміст | Стежки | Подяка | Б.Грінченко |
ХЛІБОРОБ |
Я убогий родивсь, і в ті дні, Як вмирать доведеться мені,— Тільки горе, та стомлені руки, Та ще серце, зотлілеє з муки, Я зложу у дубовій труні. Не велике я поле зорав, Та за плугом ніколи не спав. Що робив, те робив я до краю, І всю силу, що мав я і маю, На роботу невпинную клав. На тім полі каміння було, Поле все бур’яном заросло, Зупинявся мій плуг на тім полі, Та не кидав робить я ніколи, А гострив свій леміш, чересло. У годину, в негоду я там: Без роботи погано рукам! Нехай дощ і крізь драну свитину Січе згорблену працею спину, А спочинку собі я не дам! Скільки поту свого я пролив, Скільки сили я там положив! Та дарма! Бо поорана нива Нам давала багатії жнива: Я не дурно невтомно робив. Такі жнива зазнав я не раз, А тепер вже минувся мій час, Я вже чую: останнєє літо Бачу я золоте своє жито, Бачу, ниви широкії, вас. Мої діти зберуть урожай... Усьому наступає свій край, Він прийшов і мені: в домовину Я іду і навіки спочину,— Мої ж діти зберуть урожай. Мої діти — дочки і сини — Усі вкупі зібравшись, вони, Як почнуть до обіду сідати, Будуть хліб, що придбав я, ламати І згадають мене у труні. І за те, що, працюючи, зміг Згодувати і викохать їх, То про мене в їх згадка не згине, Після мене ще довгі години Моє діло не вмре серед їх. Так, я вбогий родивсь, та в ті дні, Як вмирать доведеться мені, То не сором ці стомлені руки І це серце, зотлілеє з муки, Положити в дубовій труні!.. |
1884 |