Від упорядника |  Новини |  Зміст |  Стежки |  Подяка    А.Волинська
* * *
Почуй, нарешті, як мені болить!

Болить наперекір благополуччю
і цим дощам, холодним і тягучим,
які могли б і пекло остудить.

Болить так, як поріз і так, як шрам.
Як тільки-но загарбаній державі
болить її вчорашня горда слава,
на глузування здана ворогам.
Живу на вістрі списа, на мечі...

А ти живеш — і сміху не тамуєш,
І ні за чим ніколи не шкодуєш,
З озер душевних смуту женучи.

Та раптом ці вогні тебе на мить
обпалюють,— осінні, тимчасові...
Ти думку уриваєш на півслові:

Почув, нарешті, як мені болить.